Ось уже півтора року я живу в, напевно, самоїпряної країні на світі - Індії. Перше враження про цей світ пам'ятається як зараз: обрушилася відразу по прильоту в Нью Делі спека, терпкий густе повітря, дія якого закінчується п'янкими ароматами манго, каррі, кокосів і різних спецій, і, звичайно ж, неймовірна співуча індійська мова.
Першим питанням, які стали переді мною ваеропорту, став обмін доларів. Залякана історіями про те, що в магазинах, на ринках і в готелях приймається тільки індійська валюта, а євро і рублі обміняти можна тільки в аеропорту, я почала судорожно шукати місце, де продаються рупії. Цим місцем виявився звичайний пункт обміну валют, який, як і в усьому світі, називається «Currency exchange». До відома, рупія - національна валюта Індії. Одна рупія дорівнює 100 пайсам. Причому Пайс практично ніде не використовуються. Зрідка може зустрітися копійка в 50 пайсов. А в основному тут все округлюють за законами математики.
Рупія - єдино законна валюта Індії. Долари не візьмуть ніде: ні в супермодному магазині, ні в пункті прокату скутерів, ні навіть на ринку. Це ніби як кримінально каране. Багато індуси, навіть дуже багаті, ніколи не бачили доларів, євро або рублів. Як сувенір у вас охоче візьмуть національні купюри країни. Звичайно, в якості чайових або милостині у вас візьмуть навіть білоруські зайці чи монгольські тугрики, але як оплата за послуги або товари - тільки рупії.
Багато радять зберігати всі квитанції,підтверджують процедуру обміну. Мотивація пояснюється тим, що нібито по дорозі назад без даних документів можна буде обміняти рупії назад. Спростовувати не буду. Може бути, в якихось окремих випадках це і потрібно, але коли я три рази покидала простори Індії, у мене жодного разу не попросили таких папірців: ні на митниці, ні в обміні валют.